Парадигма Інформаційної Демократії
Сучасний світ став ареною глобальних зрушень, що відбуваються
у всіх без винятку, сферах людського буття і у своїй основі намагаються відповісти
на об’єктивні виклики часу. Світові трансформаційні процеси, мають всеосяжний
характер і викликають появу нових теорій розвитку, поглядів, типів мислення
та знань тощо. Все це разом виступає одночасно ознаками і підґрунтям великої
системної кризи, що охопила людство з другої половини ХХ століття.
Попередня модель розвитку, що панувала майже 200 років,
виявилася неспроможною до розуміння й пояснення тих процесів, що зараз
відбуваються в світі. Перегляду потребують самі основи суспільного розвитку,
головний його конструкт, що були підірвані внаслідок кризи домінуючої
парадигми. Стара модель розвитку привела до механістичного розуміння природи,
держави, суспільства, людини і тих відносин, що їх пов’язують. Внаслідок такого
відношення до всієї системи оточуючого – від людини до природи – саме індивід
став головною причиною порушення світового балансу, серед проявів якого:
екологічна криза виснаженої природи, соціальна криза зубожілих “третіх” країн,
політична криза, що проявляється у війнах, тероризмі та багато інших.
Саме усвідомлення принципової неможливості йти далі,
слідуючи настановам сучасної парадигми у поєднанні з
інформаційно-комунікаційною революцією, спричиненою вдосконаленням технологій,
сколихнули світ мислителів різних спеціалізацій та наукових шкіл до
переосмислення сучасності з позицій потреб нової епохи.
Цей процес дозволив, в рамках конвергенції соціології та
кібернетики, та цивілізаційного підходу до історії людства, побачити ознаки та
сформулювати, ще в середині минулого століття, теорію постіндустріального
суспільства, в якому домінуючі позиції займає сфера послуг. З розвитком та
вдосконаленням інформаційних та телекомунікаційних технологій, та виходом їх за
межі локальних суспільств, що їх породили, ця теорія трансформується в
концепцію інформаційного суспільства, головною цінністю якого вже виступає
інформація та знання, а технології здобувають значення не тільки технічних
засобів, але й соціальних інструментів реалізації людських потенціалів. До
кінця ХХ століття ці погляди прийняли якості метатеорії, до якої були залучені
фахівці найрізноманітніших галузей, що дозволило їй поступово набувати
характеру нової парадигми суспільного розвитку – інформаційної моделі будування
майбутнього, на противагу минулій механістичній парадигмі.
В розвинутих країнах вже розпочався процес використання
нової парадигми у якості моделі розвитку, в інших – це ще попереду, але так чи
інакше, ця теорія на сьогодні є найбільш конструктивною, привабливою та
реальною в найближчій перспективі. Але, в рамках становлення парадигми
інформаційного суспільства, виникає питання розробки як глобальних, де будуть
представлені всі міцні культури та здобутки локальних суспільств, так і національних
(тобто державних) стратегій і тактик розвитку. Виникаючі труднощі поставили
питання, якому, нажаль, поки що не приділяється достатньо уваги – питання
розробки політичної концепції становлення інформаційного суспільства.
Саме це і становить актуальність даної наукової роботи,
як синтетичної, узагальнюючої праці з дослідження пристосування
інформаційно-комунікаційних технологій та соціально-технічних концепцій до
політичної сфери; як дослідження з питань становлення теорії інформаційної
демократії у якості парадигми політичного розвитку і основи стратегічного
планування переходу до Глобального Інформаційного Суспільства.
Об’єктом дослідження, що представлено в даній роботі,
відповідно, виступає процес розробки і становлення парадигми інформаційного
суспільства, а предметом – саме політична теорія інформаційного суспільства, в
якості якої можлива інформаційна демократія.
Логічною гіпотезою буде виступати теза про те, що саме
інформаційна демократія має найбільш реальні та позитивні можливості у
реалізації та закріпленні людських ідеалів, цінностей і норм гармонійного
розвитку в межах інформаційної супермагістралі, що складається сьогодні у
світі.
Відповідно, метою цієї дослідницької праці є з’ясування
рівня розвитку теорії інформаційної демократії та її можливостей як політичної
парадигми, завдяки застосуванню новітніх інформаційних та комунікаційних
технологій, які набувають в новому суспільстві соціальних ознак.
Згідно поставленої мети та для підтвердження висунутої
гіпотези необхідно поставити й вирішити наступний ряд завдань:
Ø
виявлення та пояснення закономірностей появи нової
парадигми суспільно-політичного розвитку;
Ø
визначення політичної сутності і проблематики
суспільства нового типу та появи нової категорії політичного прогресу;
Ø
з’ясування потенціалу та можливих труднощів
становлення інформаційно-демократичної парадигми.
Методологічною основою даної наукової роботи є поняття
наукової парадигми, крізь призму якої і розглядалося пристосування теорії
інформаційної демократії до сфери суспільно-політичного розвитку. Методи, що
використовувалися у дослідженні найрізноманітніші, але більшою мірою описові,
аналітичні та прогностичні, що виходить з логіки самої роботи.
Теоретична значимість результатів полягає у тому, що
автор намагався з позицій сучасного технологічного розвитку та його
філософського змісту представити достатньо прогресивну політичну теорію
майбутнього, яка майже повністю відсутня на просторі перехідних суспільств,
зокрема нашої держави.
Практична значимість отриманих результатів можлива в тім,
що дані цієї роботи можуть лягти в основу наукової розробки політичної
стратегії переходу до інформаційного суспільства; представлена модель,
адаптована до сучасних реалій нашого суспільства, може використовуватися як
певна основа, матриця розробки ефективних тактик інформаційної політики.
Щодо джерельної бази, використаної при написанні даної
роботи, то її певною мірою, в самому загальному плані, можна поділити на
наступні групи:
-
джерела, пов’язані з глобальними проблемами
сучасності;
-
актуальні тексти технічної і соціальної
направленості щодо розвитку новітніх технологій;
-
теоретичні розробки (щодо теорії демократії,
інформаційного суспільства, комунікації);
-
прикладні та статистичні матеріали.
Відмітимо, що нажаль як в українській політичній науці,
так і російській, проблемам розробки теорії інформаційної демократії не
приділяється належної уваги, тому і відсутні спеціалізовані видання щодо цього.
Певний аспект висвітлюється в теоретичних розглядах загальної теорії
інформаційного суспільства, які представлені працями українських дослідників О.
Голобуцького, О. Шевчука, О. Зернецької, які першими в українській науці
звернули увагу на інформаційне суспільство, що знайшло вихід у конструктивних
наукових та науково-публіцистичних працях. Використовувалися в даній роботі
також досить цікаві розробки російських дослідників щодо
інформаційно-комунікаційних технологій в політичній сфері, таких авторів як О.
Шадрін та В. Борісов. Загальну теоретичну основу роботи складають праці “класиків”
теорії постіндустріального суспільства: Д. Белла, О. Тоффлера, М. Кастельса, Д.
Тапскотта. Концепції та погляди щодо теорії саме інформаційної демократії
викладені з опорою на західних дослідників, наприклад канадця С. Кліфта, а
також на державних та громадянських проектах розвитку політичної складової
інформаційного суспільства. Соціальні аспекти технологічного прогресу
розглядалися за американським дослідником комунікації А. Фінбергом, що
намагався у своїх працях поєднати ідеї Хабермаса і Маркузе та деякі інші.
Загальні цілі і завдання, поставлені у роботі зумовили і
певну її структуру: Вступ, три Розділи, Висновки, Джерела та Додаток. Згідно
поставлених у Вступі проблем і завдань, Розділ І присвячений закономірностям
появи нової парадигми суспільно-політичного розвитку, що пов’язані з
актуалізацією у нашому сьогоденні численних глобальних проблем, що неможливі
для вирішення окремими локальними суспільствами чи державами; з іншої сторони,
інформаційно-технологічний прогрес сам відкрив нові можливості у реалізації
політичних цінностей та ідеалів, забезпечивши та підсиливши систему глобальної
і національної комунікації; в свою чергу, складності у функціонуванні
політичних демократій в нових умовах поставили питання реорганізації старих чи
пропонування нових моделей демократичного розвитку.
Розділ ІІ ґрунтується на загальних дослідженнях з
інформаційної теорії демократії як складової парадигми інформаційного
суспільства; в цьому ж розділі розглядаються основи здійснення політики в
новому суспільстві, а також поява і певна формалізація такої політичної
категорії як “інформаційна демократія”.
У Третьому Розділі аналізуються сучасні умови, труднощі
та потенціал теорії інформаційної демократії у якості парадигми політичного
розвитку. Викладаються можливі стратегії уникнення помилок та вад перехідного
етапу становлення нового суспільства. Висновки містять узагальнення викладеного
матеріалу, а також відповідь на питання, поставлене у Вступі щодо можливостей
та необхідності становлення парадигми інформаційної демократії, пропонуються
певні рекомендації. Додаток складається з короткого переліку інформаційних
ресурсів деяких установ, організацій та окремих осіб, що певною мірою
присвячені зазначеній проблематиці.
Звичайно, що така структура має досить умовний характер,
але будуючи її таким чином, автор намагався продемонструвати перспективи, що
відкриваються перед людством в цілому, і нашою країною зокрема, з використанням
новітніх засобів комунікації та поширенням на політичну сферу інформаційної
парадигми суспільного розвитку.
|
|
|
||